Податок на розкіш — заплатимо всі!

В Україну в черговий раз піднімається питання про впровадження податку на розкіш, мовляв, нова ініціатива поповнить бюджет і гроші підуть на реалізацію соціальних програм.

Може бути, багаті і повинні платити більше, але давайте подивимося на ситуацію з іншого боку. Наша країна за кількістю податків вже займає перше місце в світі. Якщо нічого не зміниться, ми й зовсім підемо на значний відрив. Інші держави навряд чи наздоженуть. Та й намагатися не будуть.

Говорити про те, що кожен добре забезпечена людина повинен нести соціальну відповідальність, зокрема, шляхом додаткових податків — обманювати самих себе.

Якщо нові податки розглядати в якості чергового способу поповнення бюджету, тоді, безумовно, податок на розкіш необхідний. Але якщо систему оподаткування аналізувати з точки зору складової частини моделі правової держави — все трохи інакше. Будь-яка людина з будь-яким рівнем доходу повинен платити податки, які вже введені та діють в Україну. Власник компанії отримує дохід у вигляді дивідендів та оподатковується податком на дивіденди в розмірі від 5 до 15%. Ті, чий дохід — заробітна плата — віддають у державну скарбничку податок на доходи фізичних осіб, а також збори до фондів. Загальний розмір утримуваної суми становить близько 37%. У разі введення «податку на розкіш», доведеться платити податок при отриманні доходу, потім, набуваючи предмети розкоші і ще раз в разі отримання високого доходу. Так, по суті, ми переходимо до подвійного оподаткування — з однієї і тієї ж суми будемо платити податки кілька разів.

Говорити про те, що кожен добре забезпечена людина повинен нести соціальну відповідальність, зокрема, шляхом додаткових податків — обманювати самих себе. Соціальна активність повинна полягати в конкретної допомоги нужденним, а не в зборі додаткових коштів до держбюджету. Подумайте самі: наприклад, інваліду, який не може влаштуватися на роботу або купити собі спеціальне обладнання важливо отримати адресну допомогу або ж щоб до бюджету надійшли кошти від сплати податків, які він, як показує практика, власне і не побачить ні в якій формі? Відповідь очевидна — така людина живе тут і зараз, і допомога йому потрібна сьогодні. А не тоді, коли парламентарії, приймаючи черговий річний бюджет, можливо, згадають про те, що є люди, на яких варто внести додатковий рядок витрат.

Тому під соціальною відповідальністю варто мати на увазі не додаткові податки, а підвищення свідомості українців, зокрема, культивування усвідомленої допомоги.

Приклади історії демонструють, як в дореволюційний період більшість заможних українців були меценатами, жертвували гроші на будівництво інфраструктурних об’єктів, розвивали технології і підтримували притулки. Це говорить про інше свідомості. І якщо зараз держава буде вибудовувати модель податкового тиску — таке призведе, перш за все, до відтоку капіталу з країни як грошового, так і інтелектуального. Мислячому і свідомій людині складно жити в середовищі, де вчинки не обгрунтовуються логікою і розумом.

Якщо все-таки й існує необхідність ввести податок на розкіш, то слід скористатися схемою, впровадженої в США, і підвищити, наприклад, ставку ПДВ на предмети розкоші. Це ефективніше і не буде порушувати принципи системи оподаткування, і призведе до великого надходженню коштів у бюджет, тому що компанії, реалізовують предмети розкоші, дорожать своєю репутацією і, відповідно, дотримуються законодавства. Хотілося б, щоб наша історія будувалася і на досвіді інших країн, які свого часу вже відмовилися від такого виду податку.

Eco-News